Потреба знову грати виникла несподівано, однак, настільки, наскільки можна назвати несподіваною лавину на лавинонебезпечній ділянці гір. Я гадав, що давно відійшли в минуле дні, коли я пішки повертався додому під ранок, бо в усіх моїх кишенях гуляв вітер — після азартних ігор у них не залишалося жодної копійки. І за те, що залишався без грошей, проклинав себе, бо ж бачте, неправильно вибрав номер на рулетці. «Треба змінити підхід в системі вибору виграшних номерів», — роздумував я, однак, кожного наступного разу ця система знову не спрацьовувала і мені доводилося знову і знову мовчки шкандибати додому пішки, не маючи за душею кількох монеток для оплати проїзду в тролейбусі чи автобусі. 

Заради справедливості скажу, що були в тому житті й світлі моменти (двічі-тричі, так «багато» їх було, що навіть важко згадати, скільки). Це коли залишаєш стіни казино з «позитивним балансом» у кишені. Тоді вважаєш себе генієм рулетки, таким собі неперевершеним майстром Блек-Джека. І зовсім нічого не вартий той факт, що до цієї «перемоги» ти просадив там таку суму, за яку можна було б купити автомобіль, що більшість грошей із тих, які ти вважаєш виграними, є ті, які ти сьогодні — ще не встиг програти. Усвідомлення цього факту існує десь дуже далеко і зовсім тебе не турбує. В такий момент найважливішим є те, що ти суперчемпіон, спустошувач казино.

Проте таких моментів, як я сказав, у моєму житті було зовсім мало. Частіше все відбувалося ніби за планом: порожні кишені, повернення додому (пішки), слізні клятви перед дружиною не повторювати більше попередніх помилок (мені так легко і так просто було присягатися, що роблю це востаннє), чергова ломка, нехтування батьківськими та подружніми обов’язками у черговій спробі упіймати «птицю успіху» за хвіст. Найбільш жахливим було те, що зруйнувалася сім’я, діти виросли без батька.

Шокований розвалом сім’ї, я припинив на деякий час свої походеньки. Одружився вдруге. Минали роки.

І ось все повторилося. Перші дзвоники задзвонили на сполох, коли я почав інколи заходити на ігрові автомати. Результат — сльози моєї другої дружини. І пусті обіцянки, що це трапилося востаннє. Втім спочатку це бувало настільки рідко, що я навіть не замислювався над тим, що проблема не зникла, вона існує. І даремно...

Якось моя кохана дружина зібралася в гості до сестри. Я, як порядний, люблячий чоловік, провів її до автобуса і одразу побіг додому. Знайти вдома гроші, які ми позичили для бізнесу (дружина заховала їх подалі від «небажаних гостей»), було дуже просто. Світлана навіть не здогадувалася, сідаючи в автобус, що я уже був у стані ломки. Зло, яке не зачіпало мене впродовж майже десяти років, повернулося. Зараз я думаю: що було б, якби там, на автобусній зупинці, я зізнався перед дружиною у цьому? Впевнений, що ті гроші ми зуміли б зберегти. Однак була й інша впевненість: демон, який дрімав у мені так довго, прокинувся і вимагав від мене дій. 

І я його не підвів. Не відкладаючи на потім, забрав позичені гроші ніби то для того, щоб підняти сімейний бюджет.

Повертався додому вранці. Кишені були порожні. Перед очима — дружина з німим докором в очах. Йшов і молився: «Господи! За що Ти так повівся зі мною? За що покарав мене? Адже я не хотів багато, ні. Мені потрібно було виграти зовсім трошки, аби погасити борг. А Ти забрав останні гроші».

Пригнічений, я все молився й молився. А Бог не відповідав, мовчав. Почуваючи себе найбільш нещасливою людиною у світі, усвідомлював, що виходу із ситуації, що склалася, немає. Дружина, яку весь час бачив перед собою, мовчки запитувала: «Навіщо ти так вчинив?». В один момент я навіть хотів накласти на себе руки, однак, врятувало мене від виконання цього страшного рішення поверхове знання про пекло для самовбивць. Я злякався. Чорна порожнеча безвиході оточувала мене звідусіль, тиснула, гнітила, мучила. Мені здавалося, що збожеволію, не витримаю, доки повернеться дружина. Я чекав її повернення і разом з тим боявся його: а що, коли вона, довідавшись про те, що я накоїв, відвернеться від мене, покине? А ще мене дуже турбували думки про батьків. Я розумів, що новина про моє повернення до старого заняття дуже їх засмутить і негативно вплине на їхнє й так вкрай погане здоров’я. Знаючи, скільки вони вистраждали через мене, скільки пролили сліз, я почував себе винним, більше того, вважав себе пропащою, мерзенною людиною.

Не буду розповідати про свою розмову з дружиною. Напевно, кожен читач зрозуміє мій стан: важко, дуже важко зізнатися перед коханою людиною у мерзенному, підлому вчинку, який поставить крапку над «і» у ваших стосунках.

І все ж розмова відбулася, я все розповів Світлані. Ми обоє плакали, я слізно обіцяв і клявся, що подібне не повториться. І любов перемогла. Дружина пробачила мені за умови, що я піду до церкви й покаюся. Я гаряче клявся виконати цю її вимогу.

Як після важких часів приходить полегшення, так і для мене настали теплі дні.

Обминути загрозу безчестя і ганьби допомогла сестра дружини. Її поміч була настільки реальною, що ми змогли віддати борг. І, як минають важкі дні, так минає і людська потреба в Бозі. Становище наше покращувалося дедалі помітніше, а моє бажання виконати власну обіцянку все більше згасало. В чому і для чого я повинен розкаюватися, коли вже й так виправився і більше не граю в рулетку?! Не гірший же я від усіх!..

Якось, перебуваючи у черговій поїздці, дружина зателефонувала мені й повідомила, що вона покаялася. Я був шокований. Це було так несподівано, що я вкрай розгубився. В глибині душі по-своєму розумів, що в покаянні мав потребу я, а не вона, хоча й вважав, що робив це в часи, коли мені не щастило.

Я відчував душею, що дружина потребувала моєї підтримки, а тому вирішив по-своєму їй допомогти. До її покаяння ми обоє палили цигарки. Навернувшись до Бога, вона залишила це заняття. Щоб їй не кортіло повернутися до старого, я теж перестав палити. Спиртними напоями я не захоплювався, а тому вирішив, що вже виконав те, що зобов’язувався виконати.

Моя дружина добросовісно відвідувала церковні богослужіння і ходила на заняття у групах. Щодня читала Біблію і періодично нагадувала мені про мою клятвенну обіцянку покаятися. Будучи не злим по суті, я спокійно сприймав її мову, хоча не завжди мені вдавалося вислухати її до кінця... Однак я свідомо пов’язував дві речі: покаяння дружини та успіхи в роботі. Раніше нам ніколи так не таланило: ще не закінчувалася одна робота, як уже надходила пропозиція щодо наступної. Дружина говорила мені щось про Божі благословення, але я не дуже зважав на її мову, хоча бачив реальні успіхи, все складалося на користь нашої сім’ї.

Щоб зробити дружині щось приємне, декілька разів пішов із нею на богослужіння. Сходилися на них досить пристойні люди, однак, те, що вони з таким інтересом та блиском в очах розповідали про незнайомого мені Бога, породжувало в мені ставлення до них, як до великих фантазерів. Я був упевнений, що ці люди безпідставно вірять у вигадану кимось гарну казку, а тому зовсім не хотів належати до їх числа.

З бігом часу розмови дружини про моє покаяння почали викликати в мені роздратування, а пізніше шквали некерованого обурення. Дійшло до того, що я заборонив Світлані читати Біблію і молитися при мені. Мотивував свою заборону тим, що не бажаю, аби вона «затягла» мене у свою секту, в якій одновірці дружини, не бачачи нічого хорошого у житті, дивляться на все через призму рожевих окулярів своєї незрозумілої віри та марять невідомо чим.

Я не знав, що, попри мою заборону, Світлана щодня читала Біблію і молилася в сльозах за моє навернення. А ще ревно молилася за цю проблему церква. Незважаючи ні на що, моя дружина прийняла хрещення. Я бачив у ній разючі зміни на краще, а тому повинен був, на мою думку, почувати себе поруч із такою дружиною гарно, комфортно, але...

Бог не брався доводити нам, хто з нас винен, а хто — ні. Він просто дав нам зрозуміти, що все в нашому житті — від Нього. Ми були у відчаї, коли в момент нестатків рахуєш кожну копієчку, а тут іще приходять злодії і забирають останнє...

Почуття помсти переповнило мою душу. Мені хотілося мстити не «містичному Богові», як я називав Його в душі, а реальним людям, які були причетні і винні у злочині, скоєному проти нас. А дружина благала мене колінах попросити пробачення у Бога за свої гріхи, принести Богові плід покаяння.

Це був дуже складний період мого життя. Я почував себе розтоптаним, мені було важко на душі, внутрішнє сум’яття точило, як мільйони черв’яків... Що робити? Як жити далі? Кого слухати? Як бути? Виникало багато запитань і на жодне з них я не міг відповісти. Це створювало ще більший безлад у душі.

Якось, коли дружини не було дома, я схилився на коліна й помолився її Богу. Молитва була дуже коротка. В житті я надто багато грішив, а тому згадати всі такі моменти було просто неможливо та й не дуже хотілося, однак, я мужньо відстояв кілька хвилин на колінах і попросив у Бога пробачення відразу за усі гріхи. Мого сорому ніхто не бачив, це мене влаштовувало саме цей аспект покаяння був більш ніж доречним для мене. Помолившись, я почав чекати чуда, але зірки з неба не посипалися, земля не перевернулася — все залишилося так, як було.

Мені було соромно, все ж, коли прийшла дружина, я переміг себе і зізнався в тому, що принизив себе перед її Богом, попросив пробачення, а Він не хоче мене помічати. Світлана, щиро впевнена у словах, які вона чула у церкві, почала переконувати мене: — Ти не сумнівайся! Якщо так написано в Біблії, то так воно і є! Бог обіцяє, що не прожене геть кожного, хто приходить до Нього, а отже, й виконує те, що обіцяв. Він пробачив тобі все — будь певен!

Я не сперечався з нею, а просто зібрався і ввечері пішов разом із нею на богослужіння. Там я підійшов до пастора, з яким я був трохи знайомий, і розповів йому про все, що зі мною трапилося.

Мені дуже хотілося розвінчати їхні казки про те, що відчуває людина, коли отримує прощення гріхів, а тому я просто заявив, що нічого не відчув тоді. Пастор вислухав мене і запитав: — А ти готовий вийти перед церквою і сказати про те, що ти покаявся?

Я вирішив йти до кінця і триматися зайнятої позиції, а тому, коли пролунав заклик до покаяння, я вийшов наперед. Вийшов, щоб довести все до кінця, щоб переконатися, що все це — казки, щоб потім ні дружина, ні будь-хто інший не виставляв мені жодних претензій з цього приводу... І коли пастор обійняв мене за плечі й почав молитися, я чомусь розплакався. Уявіть собі здорового чолов’ягу, що схлипує, як дитина. Чого я плакав? Мені не було боляче, не було образливо, ні. Я вмить забув усі свої войовничі наміри, а натомість відчув порожнечу душі, власну нікчемність і незначущість у цьому світі. Ці кілька хвилин перевернули в моїй душі все, і мені захотілося, щоб ця порожнеча зникла, захотілося відчувати себе захищеним, улюбленим дитям Божим... І раптом я відчув, що моє життя починає тісно переплітатися з Кимось, таким бажаним і добрим, але ще невідомим для мене. Усіма фібрами душі я відчув, як у моє життя увійшов Незнайомець Ісус Христос. Ласкава і ніжна хвиля радості та щастя підняла мене на незвідані досі висоти блаженства... Таке ще не траплялося в моєму житті!

Пізніше були привітання і сльози радості присутніх. Люди, багатьох з яких я бачив уперше в житті, щиро раділи моєму відродженню. І я любив їх усіх, любив пастора, дружину, а найбільше – мого Спасителя, мого Бога, Який пробачив мої гріхи й наблизив мене до Себе, Який віднині займає перше місце в моєму житті.

Він уже став моїм Богом, не Богом моєї дружини, а моїм Богом.

Звідки я міг знати, що вранці вся церква на колінах благала Бога дати мені покаяння!.. Тепер я знаю, що це за їхніми молитвами Бог вирвав мене із бруду минулого гріховного життя. І тим, що Він тепер і мій Бог, я завдячую молитвам моєї дружини та церкви.

Я і дружина відразу відчули вітер змін у нашому житті. Ми побачили, як Бог реально влаштував усе, повернув утрачене сторицею, навів порядок і послав мир в нашу сім’ю, у нас з’явилося багато надійних друзів. Благословення сипалися на нас, як рясний дощ. Ми перебували в Божій любові та благодаті.

Хочу зазначити, однак, що не все було так гарно, добре, не все йшло так гладенько. Були й розчарування. Ні, ні, не в Богові, а в людях. Але у мене вже були друзі та мій Бог, а тому наші спільні молитви допомогли мені знайти джерело проблем. Воно було заховане в мені я ставив перед людьми надто великі вимоги. Господь допомагає мені усунути ці недоліки, допомагає вирішувати проблеми.

Бог дає мені силу сказати, що азартні ігри більше не є для мене чимось цікавим, потрібним. Я впевнений, що вони більше не повернуться в моє життя, бо Господь віддалив їх від мене так далеко, як і багато інших гріхів, що ненависні Богові.

Віталій Устимчук,

м. Луцьк.

Там, де живе Бог, не залишається

місця для сміття.