«Я ніколи не задумувалась і до кінця не розуміла, чого я хочу, куди я іду, хто я, яка ціль мого життя. Було багато запитань, на які я просто не хотіла шукати відповіді, жила, аби не гірше від усіх. Я прагнула лише одного : бути повністю незалежною людиною. Жила лише в своє задоволення, часто нехтуючи близькими та рідними людьми.

Я знала про Бога з дитинства. Мені про Нього розповідала бабуся. Я тоді зовсім не розуміла хто такий Бог, але в моєму маленькому серці зароджувалася віра в те, що Він є!

"Життя прожити – не поле перейти", як кажуть у народі. Мені було 28 років коли помер мій чоловік і я залишилася сама з двома дітьми, сину було 6 років, а доньці 4 роки, потрібно було жити далі, доводилося робити жіночу та чоловічу роботу також. Далі сімейне життя якось не склалося.

Ще будучи дитиною, я чула Слово Боже з бабусиних вуст. Це була світла людина, яка залишилась в моїй пам’яті, як частинка добра. В дорослому віці бажання досягнути мирських цінностей настільки захопили мене, що віднесло в протилежний бік від добра. Редактор: Лищук Оксана

Я виросла в звичайній робочій сім’ї . Богослужіння чула тільки по-великих святах. Про Бога знала від бабусі, яка ходила кожну неділю в церкву. Я з братом завжди відпочивала в неї під час літніх канікул. Але ближче звернулася до Бога, коли тяжко захворів мій чоловік. Бігала у всі церкви і ставила свічки за його видужання.

І тільки одне питання тривожить моє серце: «Як я раніше могла жити без мого Бога? Без Його ніжності, турботи, без Його солодкого голосу у моєму серці, без миру і спокою, які може подарувати тільки мій Творець?!».